Державний реабілітаційний центр «Галичина» давно відомий як заклад, де допомагають військовим, ветеранам і цивільним після важких травм. Але сьогодні, як ніколи, тут помітні зміни. І змінюють не лише палати, медичні кабінети, а й сама філософія реабілітації. Нова команда, яка прийшла торік, вже оновила один із поверхів стаціонару, розвиває власну протезну лабораторію, планує відкрити хірургічне відділення і розширити реабілітаційні програми. Головна мета – зробити так, щоб людина після поранення не просто навчилася ходити, а повернулася до повноцінного життя.
«Наша мета – щоб пацієнт вийшов звідси соціалізованим. Щоб він не просто навчився ходити на протезі, а повернувся до роботи, сім’ї, друзів, своїх захоплень. Водночас, щоб йому було комфортно і приємно працювати», – розповідає заступниця директора Юлія Заплітна.
Видимі і невидимі зміни
За дверима нових палат, які відкрили буквально три місяці тому, вже не відчувається запах свіжого ремонту, бо тут вирує життя. Світлі коридори, широкі проходи без порогів, сучасні санвузли, функціональні ліжка – важко повірити, що не так давно на другому поверсі були сирі стіни, старі дерев’яні вікна і приміщення, які потребували оновлення. Звісно, ремонт – тут не головне, але точно початок значно більших змін.
Державний реабілітаційний центр «Галичина» має дві локації – головний корпус у Львові на вулиці Хуторівка, 38 та відділення у Великому Любіні на вул. Спортивна, 4. Заклад підпорядковується Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності України та працює за пакетами Національної служби здоров’я України, надаючи чотири види допомоги – медичну, фізичну, психологічну, соціальну – безоплатно.
Раніше, починаючи з 1999 року центр надавав соціально-трудову, професійну і медичну реабілітацію інвалідам. Але після початку повномасштабної війни його діяльність кардинально змінилася. Спочатку приміщення стало прихистком для майже трьох тисяч внутрішньо переміщених людей, а згодом заклад повністю переорієнтували на реабілітацію військових, ветеранів і цивільних із травмами опорно-рухового апарату.
Сьогодні на двох локаціях одночасно можуть лікуватися 250 пацієнтів: сотня у Львові і півтори сотні – у Великому Любіні. При тому, важливою є спроможність лікарів та площа самого приміщення.
Якщо у 2024 році у Центрі реабілітовано 605 пацієнтів, то вже у 2025-ому – 805 пацієнтів. При тому щороку надається більше 3 тис. послуг. За перше півріччя 2026 року прореабілітовано вже 459 пацієнтів.
Більшість з пацієнтів – військовослужбовці, яких скеровують після важких поранень, ампутацій або складних операцій. Центр входить до евакуаційного маршруту, тому близько 80 відсотків пацієнтів потрапляють сюди саме після лікування у військових шпиталях.
Водночас двері «Галичини» відкриті не лише для військових. Реабілітацію тут можуть проходити також ветерани та цивільні люди, якщо мають відповідні медичні показання. Для цього достатньо отримати скерування сімейного лікаря, заповнити анкету на сайті центру та дочекатися підтвердження від фахівців. Якщо є вільні місця і показання відповідають напрямам роботи закладу, людину запрошують на лікування.
У «Галичині» наголошують: реабілітація починається не з тренажерного залу. Щойно людина переступає поріг центру, її зустрічають соціальні працівники. Вони оформляють документи, з’ясовують, яких саме документів бракує, які соціальні питання потрібно вирішити першочергово. Це особливо важливо для військових, яких після евакуації з поля бою часто доставляють до лікарень без особистих речей і документів.
Поки пацієнтові готують палату, він отримує спеціальну книжку з усією необхідною інформацією та контактами працівників центру, тож в разі необхідності, він може зателефонувати.
Уже в перший день пацієнта оглядає мультидисциплінарна команда – лікар фізичної та реабілітаційної медицини, фізичний терапевт, ерготерапевт, психолог, а за потреби й інші вузькі спеціалісти. Разом вони визначають індивідуальний план лікування, ставлять реабілітаційні цілі та вирішують, які саме фахівці працюватимуть із пацієнтом найближчими тижнями.
«Перший пакет триває від 14 до 21 дня. Це стабілізаційний етап. Ми оцінюємо фізичний стан людини, її психологічне здоров’я, визначаємо, чи потрібні консультації гастроентеролога, проктолога або інших спеціалістів. Одразу починаємо говорити й про протезування, адже важливо не втрачати час. Чим довше це затягується, тим складніше опановувати протез», – пояснює Юлія Заплітна і додає, що загалом на двох локаціях працює 267 працівників, з яких 42 – це люди з інвалідністю.
Не лише навчитися ходити, а повірити у себе
Після першого знайомства з пацієнтом починається щоденна робота. Для когось вона означає зробити перші кроки на новому протезі. Для іншого – навчитися знову тримати ложку, застібати ґудзики чи подолати страх сісти за кермо автомобіля. Саме тому в центрі говорять не про окремі процедури, а про комплексну реабілітацію.
Фізична терапевтка Юлія Світлик працює у професії вже 23 роки. За цей час вона бачила сотні пацієнтів із різними травмами, але зізнається: після початку повномасштабної війни змінився не лише характер поранень, а й саме ставлення людей до відновлення.
«Наше завдання – допомогти людині максимально відновитися після травми, підготувати її до протезування, навчити користуватися протезом, повернути впевненість у собі. Ми хочемо, щоб людина виписувалася звідси з хорошим настроєм і розумінням, що попереду – життя, а не лише спогади про поранення», – каже вона.
За її словами, попри складні травми, більшість військових дивують силою духу.
«Хлопці дуже позитивні. Вони підтримують один одного, жартують, ставлять перед собою нові цілі. Звичайно, шкода, що така ціна всього цього, але саме вони часто мотивують і нас працювати ще більше», – говорить фізична терапевтка.
Важливою складовою є те, чи сама людина готова повернутися до звичного життя. Саме тому поряд із фізичною терапією тут використовують різні напрямки відновлення.
Одним із них є басейн, де заняття проходять індивідуально. Спеціальне обладнання створює хвилі та додатковий опір води, що допомагає ефективніше відновлювати силу м’язів, координацію і рівновагу після важких травм.
Окремий напрямок – VR-терапія. За допомогою окулярів віртуальної реальності психологи допомагають пацієнтам працювати зі страхами, які нерідко виникають після пережитого на фронті.
«Є військові, які до поранення керували автомобілями, потрапляли під обстріли, пережили важкі аварії. Після цього вони бояться навіть сісти за кермо. Через VR ми поступово допомагаємо їм подолати цей страх. А далі, спільно з Міністерством внутрішніх справ, люди можуть переобладнати автомобіль під свої потреби, пройти навчання і навіть отримати водійське посвідчення», – розповідає Юлія Заплітна.
Не менш незвичною виглядає адаптивна кухня. Тут плита, робочі поверхні та мийка регулюються по висоті, а спеціальні дошки, ножі і кухонне приладдя розроблені так, щоб ними могли користуватися люди з ампутаціями або протезами верхніх кінцівок.
Здавалося б, приготувати чай чи нарізати овочі – звичайні побутові справи. Але саме вони часто стають одними з найважчих випробувань після травми. І саме тут люди знову вчаться бути самостійними.
Соціальна реабілітація не менш важлива, ніж фізична
Поки лікарі працюють над відновленням тіла, соціальні працівники допомагають людині повернутися до звичного життя. Зокрема, вони супроводжують пацієнтів у Пенсійному фонді, допомагають оформити посвідчення учасника бойових дій, відновити втрачені документи, консультують щодо соціальних гарантій і пільг.
Але цим їхня робота не обмежується. Соціальні працівники також організовують для пацієнтів походи до театрів, музеїв, на виставки, зустрічі з волонтерами, поїздки на риболовлю, велореабілітацію, спортивні заходи, екскурсії на виробництва тощо. До багатьох заходів залучають і членів родин.
«Ми не хочемо, щоб людина цілими днями сиділа в палаті. Важливо, щоб вона бачила життя за межами лікарняних стін, спілкувалася, знаходила нові захоплення, поверталася до суспільства», – пояснює Юлія Заплітна.
Для цього у палатах пацієнтам часто дають і незвичні домашні завдання. Комусь пропонують доглядати за кімнатною рослиною, іншим – виконувати побутові вправи чи працювати над дрібною моторикою. Це також частина великого процесу повернення до самостійності.
«Життя не закінчується». Історії тих, хто заново вчиться жити
На другому поверсі стаціонару, який відремонтувала фірма Kapitel, затишно. Тут облаштовано 12 сучасних палат. Кожен блок складається з одномісної та двомісної кімнат, щоб пацієнти мали більше приватності і комфорту під час відновлення.
За дверима кожної палати – окрема історія. В одній з них проходить реабілітацію Володимир із Запоріжжя. Його мобілізували восени 2025 року. Прослужити вдалося лише кілька місяців. Напередодні Нового року чоловік отримав важке поранення, внаслідок якого втратив ногу. Перші тижні після евакуації він провів у лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Потім були інші медичні заклади, зокрема Superhumans Center, а тепер – реабілітація у «Галичині».
Щодня Володимир вчиться користуватися протезом, відновлює силу м’язів, рівновагу та звикає до нового способу життя. Попереду ще щонайменше місяць роботи з фізичними терапевтами, хоча самі медики не загадують термінів – кожне відновлення має власний темп. Мовляв, комусь достатньо кількох тижнів, щоб зробити перші самостійні кроки, а комусь потрібно значно більше часу, аби знову повірити у власні сили.
У сусідній палаті реабілітацію проходить художник з Одеси. Вільний час він майже повністю присвячує малюванню. Для нього творчість стала ще одним способом відновлення – можливістю відволіктися від пережитого, повернути внутрішню рівновагу і зосередитися на майбутньому. У палаті подалі – лежить ще один пацієнт із ампутацією руки. Він малоговіркий і лиш зізнався, що кримчанин.
Ще одна особливість центру – чіткі правила. Тут не приховують, що серед військових трапляються люди із залежностями. Але в закладі діє принцип: допомагати, а не карати. Якщо працівники помічають порушення, спочатку роблять зауваження, потім офіційне попередження. Якщо ситуація повторюється, про неї повідомляють військову частину та пропонують пацієнтові пройти лікування залежності. Лише відмова від допомоги може стати підставою для припинення реабілітації.
«У нас були різні ситуації, але майже всі погоджуються лікуватися. Люди розуміють, що це шанс повернутися до нормального життя», – розповідають у центрі.
Саме тому у «Галичині» найбільше люблять говорити не про квадратні метри відремонтованих палат чи кількість сучасного обладнання, а про людей, які після важких поранень повернулися до своєї справи. Хтось з них повернувся до улюбленої професії, відкрив власну справу, а дехто після реабілітації адже одружився, створив сім’ю і став батьком.
Одним з пацієнтів про якого розповіла Юлія Заплітна, тренер зі спортивної гімнастики Юрій Фурик. Після ампутації нижньої кінцівки він пройшов курс реабілітації у «Галичині», навчився користуватися протезом і повернувся до роботи. Сьогодні Юрій знову тренує дітей у дитячо-юнацькій спортивній школі, а його вихованці виступають у складі збірних команд України.
Інший приклад – Олександр із Харківщини. Після двох ампутацій він займається будівництвом, виготовляє дерев’яні будиночки та альтанки, працює і забезпечує свою родину. І таких історій у центрі десятки.
Оскільки повернення до повноцінного життя не завершується після виписки, у «Галичині» дедалі більше уваги також приділяють кар’єрному консультуванню. Фахівці допомагають ветеранам оцінити свої можливості після травми, знайти нову професію або повернутися до попередньої роботи.
За словами Юлії Заплітної, сьогодні самі роботодавці значно відкритіші, тож багато підприємств готові працевлаштовувати людей з інвалідністю, людей після ампутацій. Завдання працівників центру – допомогти пацієнтам знайти цей шлях.
«Ми завжди говоримо нашим пацієнтам: життя не закінчується після ампутації. Воно стає іншим, але не перестає бути повноцінним. І коли вони через кілька місяців або років телефонують нам, надсилають фотографії з роботи, весілля чи народження дитини – це і є найбільший результат нашої роботи», – каже заступниця директора «Галичини».
Попереду – ще більше змін
У «Галичині» не приховують: зроблене за останній рік – лише початок великого перетворення.
Команда вже бачить, яким має бути сучасний реабілітаційний центр через кілька років. І йдеться не лише про нові приміщення чи обладнання.
Одним із найамбітніших напрямків стане розвиток власного протезного підприємства. Завдяки підтримці Мальтійської служби допомоги фахівці вже пройшли навчання, а центр отримав сучасне 3D-обладнання. У перспективі це дозволить значно швидше виготовляти окремі елементи протезів та допоміжних засобів, адаптуючи їх до індивідуальних потреб пацієнтів.
Ще один важливий крок – відкриття власного хірургічного відділення у Великому Любіні. Зі слів Юлії, це дасть можливість забезпечити безперервний цикл допомоги – від оперативного втручання до повної реабілітації, не переводячи пацієнта між різними медичними закладами.
Не менші плани пов’язані з розширенням напрямків допомоги.
У «Галичині» хочуть активніше працювати з дітьми, адже запит на якісну реабілітацію постійно зростає. Також планують розширити стоматологічну допомогу, доповнивши її імплантацією. За словами фахівців, майже кожен другий військовий, який проходить лікування, потребує комплексного відновлення зубів після травм або тривалого перебування на фронті.
Паралельно триває оновлення самої інфраструктури. Після завершення ремонту другого поверху у львівському корпусі наступними стануть інші поверхи, палати та допоміжні приміщення. Також у планах – завершити реконструкцію відділення у Великому Любені. Після цього центр зможе суттєво збільшити свої можливості та одночасно приймати вже не 250, а до 400 пацієнтів.
