Коли Антон Палаш звільнявся із Збройних сил України навесні 2024 року, він, як і тисячі інших військових, практично залишився сам на сам із десятками запитань: як оформити документи? куди звернутися? на які пільги маєш право? хто допоможе, якщо потрібне лікування чи реабілітація?
Тоді поруч не було людини, яка могла б провести цей шлях разом із ним. Сьогодні Антон сам став такою людиною для інших.
«Якби тоді, коли я звільнявся, поруч був такий фахівець, мені було б значно легше», – зізнається Антон Палаш.
Колишній військовослужбовець 42 окремої механізованої бригади вже майже півтора року працює фахівцем із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб у Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій. На його супроводі близько шістдесяти ветеранів, членів їхніх родин та сімей загиблих Захисників.
До мобілізації його життя було зовсім іншим. Він працював у приватному бізнесі, очолював невелике підприємство, що займалося поліграфією. До війська потрапив у лютому 2023 року, а служив на посаді заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення. Згодом, після реформування, ця посада отримала іншу назву – офіцер психологічної підтримки персоналу.
Саме служба визначила його подальший професійний шлях.
«Коли звільнився, зрозумів, що вже не хочу повертатися до попередньої роботи. Хотілося й надалі робити щось для військових і ветеранів. У війську я працював із чинними військовослужбовцями, а зараз –із тими, хто повертається до цивільного життя. Для мене це логічне продовження того, чим займався під час служби», – розповідає Антон Палаш.
На момент його звільнення проєкт із впровадження фахівців із супроводу ветеранів лише починав розвиватися в Україні. Міністерство у справах ветеранів тільки запускало нову систему підтримки, тому багато питань доводилося вирішувати самостійно.
«Добре, що маю юридичну освіту – вона допомогла розібратися з документами. Але я пам’ятаю це відчуття, коли ти вже не військовий, а що робити далі – не зовсім розумієш», – каже співрозмовник.
Саме тому сьогодні він намагається бути для інших тією людиною, якої колись бракувало йому самому.
Власний військовий досвід, каже Антон, дуже допомагає у спілкуванні:
«Я краще розумію, що переживає людина. Сам пройшов цей шлях, бачив службу зсередини, знаю, які труднощі виникають після звільнення. А ще ветеранам простіше довіритися тому, хто теж був військовим. Вони знають, що перед ними людина, яка розуміє їх не з книжок».
Сама професія фахівця із супроводу ветеранів для багатьох досі залишається маловідомою, хоча її назва досить точно пояснює зміст роботи.
«Ми супроводжуємо ветерана в його переході до цивільного життя. Працюємо також із членами сімей ветеранів, родинами загиблих Захисників і Захисниць, людьми з інвалідністю внаслідок війни. Наше завдання — допомогти людині не залишитися сам на сам зі своїми питаннями», – пояснює він.
На супроводі в Антона Палаша зараз близько шістдесяти людей. І хоча часто здається, що головна частина роботи – документи чи консультації, насправді це лише частина щоденних обов’язків.
«Дуже часто люди приходять просто поговорити. Їм потрібно виговоритися, розповісти свою історію, поділитися переживаннями. Інколи найважливіше – просто уважно вислухати», – веде далі фахівець.
Втім, практичних запитань теж не бракує. Найчастіше ветерани хочуть зрозуміти, які права мають після звільнення зі служби.
«Багато інформації люди знаходять в інтернеті, але вона не завжди відповідає дійсності. Через це виникають хибні очікування щодо того, що повинна або може надати держава. Доводиться пояснювати, які пільги справді існують, що залежить від статусу людини і на що вона реально може розраховувати», – пояснює він.
Часто звертаються із запитаннями щодо отримання житла чи земельних ділянок. Фахівець каже, що право на земельну ділянку законодавством передбачене, але зараз, через воєнний стан, діє мораторій і такі ділянки фактично не виділяють. Люди про це не завжди знають.
Не менш поширені звернення стосуються лікування, реабілітації, оздоровлення після поранень або юридичних питань, пов’язаних із документами.
Втім, Антон Палаш наголошує: фахівець із супроводу не може бути універсальним спеціалістом, але за специфікою роботи схожий на сімейного лікаря.
«Я не лікар і не психолог, який проводить терапію. Не можу лікувати чи призначати реабілітацію. Моє завдання – зрозуміти потребу людини, знайти потрібного спеціаліста, пояснити алгоритм дій і допомогти пройти цей шлях. У певному сенсі це схоже на роботу сімейного лікаря, який знає, до кого потрібно скерувати пацієнта», – веде далі співрозмовник.
Іноді ця допомога полягає навіть у тому, щоб разом із ветераном піти до державної установи, допомогти заповнити документи чи проконтролювати процес оформлення.
Робота, зізнається Антон, непроста ще й тому, що майже кожен день доводиться слухати непрості людські історії:
«Практично всі приходять зі своїм болем. Хтось переживає наслідки поранення, хтось втратив побратимів, комусь важко знайти себе після війни. Люди довіряють тобі дуже особисті речі. Це непросто».
Водночас він свідомо вчиться не переносити весь цей біль у власне життя. Каже: якщо пропускати через себе кожну історію, дуже швидко настане емоційне вигорання. Тому фахівець намагаюся переключатися, відпочивати, більше думати про хороше. Поки йому це вдається.
За словами Антона Палаша, поступово змінюється і ставлення суспільства до ветеранів:
«Ветеранів стає більше, тому люди дедалі краще розуміють, хто вони і через що пройшли. Мені здається, з’являється більше усвідомлення, що це не про якісь привілеї. Це про повагу до людей, які захищали країну», – зазначає він.
Сьогодні фахівці із супроводу ветеранів працюють у різних громадах України. У Львові вони є у Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій, Будинку воїна, поступово з’являються й у медичних закладах.
Знайти свого фахівця можна через застосунок «Дія», де працює спеціальний сервіс пошуку. І, можливо, саме ця людина стане тим першим співрозмовником, який допоможе ветерану зробити найважчий крок – почати новий етап життя після війни не наодинці.
