Благодійний фонд «Повернись живим» провів дослідження «Залучення ветеранів(-ок) до спорту: шляхи, бар’єри, мотивація». Результати показали, що інтерес до регулярних тренувань серед ветеранів і ветеранок є високим: 88,2% опитаних хочуть займатися спортом регулярно. Водночас не всі мають для цього однакові можливості.
88,2% опитаних хочуть регулярно займатися спортом. Водночас лише 79,1% вважають, що мають для цього реальну можливість. Найбільший розрив — серед тих, хто зараз не тренується: 66,7% із них хочуть почати, але лише 52,9% вважають, що це реально.
«Результати показують, що справа не лише в мотивації. Важливо, наскільки легко людині перетворити бажання на конкретну дію. Для когось перешкодою є відстань до залу чи вартість тренувань, для когось — брак інформації або острах, що навантаження не відповідатиме стану здоров’я. Наше завдання — створити умови, які допоможуть зробити цей перший крок», — зазначила аналітикиня Центру ініціатив «Повернись живим» Ганна Самчук, яка підготувала дослідження.
Серед головних перешкод респонденти називають:
- 23,6% — відсутність спортивних програм у громаді;
- 21,8% — завантаженість на роботі та в побуті;
- 20,5% — невпевненість у власних силах після травм чи поранень.
Окрім цього, опитані згадували брак енергії після лікування, побоювання нашкодити здоров’ю, незнання специфіки адаптивного спорту та складність у пошуку комфортного середовища. Натомість страх невдачі чи брак підтримки рідних називали значно рідше.
Окремим бар’єром може бути брак інформації про можливості для ветеранів. Про недостатнє інформування згадують ті, хто ще не долучився до спортивного життя.
Один із представників громад пояснює, що інформація часто поширюється через уже сформовані ветеранські спільноти: «Я раз їздив, мене в чатики додали, і я в цих чатиках опинився. У мене інформація є. Хлопці, які нікуди не їздили, багато хто закривається своєю бульбашкою».
Що допоможе зробити перший крок?
Учасники й учасниці опитування назвали три ключові умови, які полегшили б початок або повернення до тренувань:
- Зручна локація — 65,5%.
- Пільги, компенсація або безоплатний доступ — 55,5%.
- Можливість тренуватися у спільноті однодумців і побратимів — 40%.
Питання доступності спортивної інфраструктури особливо важливе для громад, де бракує спеціалізованих просторів.
Потреби ветеранів і ветеранок залежать від їхнього досвіду. Для тих, хто вже тренується, на першому місці — логістика й фінанси. Для початківців важлива порада фахівця: 39,2% тих, хто лише планує почати тренування, потребують консультації лікаря чи реабілітолога. Серед тих, хто вже тренується, таких рекомендацій потребують 14,1%.
«Поки ветеран не закриє свої базові потреби, йому буде плювати на роботу, на спорт, на дозвілля. Тобто спочатку ветеран повинен закрити свої первинні потреби», — представник(-ця) громади.
Cпортивні програми мають враховувати не лише наявність залу чи майданчика, а й те, наскільки легко ветерану або ветеранці знайти потрібну інформацію, дістатися до місця тренувань, отримати фахову пораду та відчути себе частиною спільноти.
«Якщо навіть соціально активні ветерани стикаються з такими бар’єрами, то для менш залучених груп цей шлях ще складніший. Ефективна спортивна програма — це не лише відчинені двері залу. Це зрозуміла навігація, логістична й фінансова доступність, фаховий медичний супровід і середовище своїх», — підсумовує Ганна Самчук.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У застосунку Армія+ з’явився курс «Бізнес-аналіз у цифрових проєктах Сил оборони»
