14 березня в Україні відзначають День українського добровольця. Саме цього дня у 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях із Майдану Незалежності прибули перші 500 бійців Самооборони Майдану, з яких згодом був сформований перший добровольчий батальйон для захисту України від російської агресії на Сході. Окрім десятків тисяч українців, які з 2014 року приєднувалися до війська для захисту суверенітету та територіальної цілісності рідної держави, до Збройних Сил України вступили понад тисячу захисників та захисниць із різних країн світу. Ми поговорили з бойовою медикинею Інтернаціонального легіону територіальної оборони ЗСУ — Анастасією Муцей, яка розповіла про свою службу, найважчий етап під час бойових завдань та відновлення після поранень.
День українського добровольця був установлений 17 січня 2017 року, з метою вшанування героїзму та мужності захисників і захисниць, які щодня і щоночі стоять на захисті української свободи та територіальної цілісності. З початку російської збройної агресії на Сході України в період 2014-2015 років було сформовано близько сорока добровольчих батальйонів. Найпершим із них, у липні 2014 року було сформовано Батальйон спеціального призначення ім. Сергія Кульчицького, із солдатів першого та другого резервних батальйонів НГУ. В оборонних та наступальних операціях брали участь бійці батальйонів і полків «Азов», «Донбас», «Дніпро-1», «ОУН», Добровольчого українського корпусу та інших підрозділів.
Інтернаціональний легіон було створено за ініціативою президента Володимира Зеленського 27 лютого 2022 року у складі Територіальної оборони ЗСУ через численні зголошення іноземних громадян — як з українським корінням, так і без, — стати на захист нашої країни. В Україну продовжують прибувати добровольці з різних куточків світу, щоб разом з українськими бійцями мужньо боротися за свободу та мирне майбутнє незалежної європейської держави. Сьогодні у Збройних Силах України служать військовослужбовці з Польщі, Швеції, Данії, Німеччини, Фінляндії, Великої Британії, США, Латвії, Литви, Японії, Нідерландів, Лаоса та багатьох інших країн.
«Ветеран Медіа» поспілкувалося з військовослужбовицею Анастасією Муцей з позивним «Acid» — бойовою медикинею Інтернаціонального легіону територіальної оборони ЗСУ. Приєднатися до війська Анастасія вирішила у перші дні повномасштабного вторгнення разом із найкращим другом Сашком, який на той час вже проходив строкову службу. У Інтернаціональний легіон Анастасія потрапила не одразу — через молодий вік та відсутність закінченої вищої освіти їй не вдалося мобілізуватися у військкоматах Києва.
«Спочатку я пройшла селекцію в АЗОВ, тоді ще 3 ОШБр не було — її лише формували, але, зрозуміло, нам як рекрутам не розповідали про це. Оскільки мені не було 25 і я не мала закінчену вищу освіту, мобілізувати мене не могли, і підписати контракт я теж не могла. Пізніше вже моя сестра, яка живе в Нідерландах і з перших днів повномасштабного вторгнення займалася гуманітарною допомогою Інтернаціональному легіону, привозила карети швидкої допомоги в Україну, звела мене з начальником медичної служби Інтернаціонального легіону. Ми з ним поспілкувалися, після чого я приїхала в Харків, де мені вдалося мобілізуватися», — розповідає захисниця.
До початку повномасштабного вторгнення Анастасія працювала в іноземній IT-компанії та паралельно навчалася в Київському національному університеті будівництва і архітектури на факультеті автоматизації. Закінчувала навчання та захищала диплом дистанційно вже під час служби у війську. Не маючи попередньої медичної освіти, перед вступом до Інтернаціонального легіону Анастасія пройшла навчання, яке тривало чотири місяці у прифронтовому селі біля Куп’янська на Харківщині.
Розповідаючи про військову службу, Анастасія згадує, що одним із найтяжчих моментів для неї став досвід першої втрати — командира підрозділу Міхала Журека. Міхал був офіцером польської армії, який із перших днів повномасштабного російського вторгнення вирішив приїхати в Україну та доєднатися до ЗСУ. Під час виконання бойового завдання в Новоселівське отримав важке поранення в голову та помер 25 березня, за декілька тижнів до закінчення військового контракту в Україні. Про загибель Міхала бійчиня дізналася перебуваючи в Києві, де проходила медичне обстеження після отриманої контузії під час бойового завдання.
«Міхал був офіцером польської армії. Йому залишався буквально тиждень, і його контракт в Україні закінчувався. Він мав повертатися додому в Польщу, так як у нас служив із початку повномасштабного вторгнення — фактично з першого дня і до березня 2023 року, коли він загинув. Це була перша така втрата близької людини, і навіть, не знаю… Це був момент, коли я зрозуміла, що усі твої побратими, а вони ближче, ніж цивільні друзі, можуть загинути в один день, у будь-який момент. Так сталося, що я мала йти на бойове завдання разом із ним, але через те, що я була контужена, вийшла моя посестра Кеті — доброволиця з Грузії. І мені просто написали, що Міхал «200». Це був дуже важкий день за весь період моєї служби», — розповідає Анастасія.
Захисниця також поділилася досвідом отриманого поранення під час свого першого штурму. Її підрозділ виконував бойові завдання в Бахмутському районі, неподалік Авдіївки, між селами Андріївкою і Клющівкою. Як розповідає бійчиня, обстріли з ворожої артилерії та БПЛА під час проведення операції були надпотужними, а важких поранень зазнали чимало бійців.
«Цей штурм був першим випадком, коли я проявила емоції під час бойового завдання. Зазвичай, які б не були важкі ситуації, то ми все одно вивозили, так би мовити, «на характері», але у той момент я просто думала, що ми вже не вийдемо звідти. В той день я отримала осколочне поранення в обличчя. Кістка зуба була роздроблена і уламки від зуба порвали гайморову пазуху. Лише згодом, під час реабілітації, обстеження МРТ показало, що це був мікроінсульт, бо я відключилася на пару секунд і навіть не пам’ятаю цього», — згадує Анастасія.
Відновлювалась Анастасія у реабілітаційному центрі для постраждалих внаслідок бойових дій «Лісова Поляна», що у передмісті Києва. Як розповідає захисниця, за тиждень до отримання поранення, під час бойового завдання, вона дізналася про загибель свого найкращого друга — Анпілогова Олександра. Герой встав на захист держави та доєднався до війська в перший день повномасштабної війни. Загинув Олександр восени 2023 року на Запорізькому напрямку.
«Моя реабілітація була в основному зосереджена на роботі з психіатрами та психологами, щоб запобігти розвитку посттравматичного стресового розладу, який у мене почався після тієї місії. У той день дивом обійшлось без втрат, але контузій зазнали багато з мого підрозділу. Окрім цього, минув лише тижня після загибелі Сашка на Запорізькому напрямку, це дуже сильно повпливало на мій моральний стан. На жаль, сьогодні психологічне забезпечення у війську не на тому рівні, що й фізичне. Насправді, реабілітація потрібна всім, бо людський мозок не пристосований до того, що ти бачиш на полі бою, і які вибори тобі доведеться там робити. А цей вибір доводиться робити завжди, і це стосується не лише медиків, а всіх солдат. У нормальному розумінні цього світу у людей не закладена та жорстокість, яку ти бачиш на війні. Але цю межу доводиться переходити», — розповідає бойова медикиня.
У вересні 2023 року Анастасія була змушена звільнитися зі служби, оскільки перебувала на сьомому місяці вагітності. Новину про те, що вона та її хлопець Ян, позивний «Кенобі» — командиром першого Інтернаціонального легіону, стануть батьками, вона дізналася у червні 2024 року. Попри це, зі служби захисниця не звільнилася та продовжувала виконувати свої службові обов’язки на Сході України до останнього.
«Коли я дізналася про вагітність, відчувала більше розгубленість, бо в планах у мене було воювати до кінця війни, до сталого миру, а потім вже будувати сім’ю та народжувати дітей. Тобто мені потрібен був час, щоб усвідомити цю думку. А от Ян, навпаки, був дуже щасливий, одразу зрадів цій новині», — поділилася бійчиня.
В грудні 2024 року Анастасія народила сина, якого назвали Олександр-Павло. Сьогодні Анастасія активно волонтерить, виховує сина та веде сторінку у соцмережах, де організовує збори на актуальні потреби для різних бригад, зокрема для свого підрозділу Інтернаціонального легіону.
